Загальношкільне свято "Люблю я пісню українську"
Люблю я пісню українську
Зал святково прибраний, плакати, вислови про пісню, український рушник, хліб.
Вихователь.
Вітаємо всіх присутніх на нашому незвичному святі, приуроченому пісні. Пісня - хто не був зачарований нею! Пісня – це душа народу, це безмежне поле,засіяне зерном історії і заквітчане людськими сподіваннями, це любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів. Вона пахне весняними дощами, синіми льонами, запашними чорнобривцями, материнськими теплими долонями. Нехай же завжди з нами буде рідна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя, нехай робить всіх душевнішими, красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і людську гідність.
Учні.
За народним звичаєм стрічаєм
Як здавен ведеться на віку.
Ми гостей пшеничним короваєм
На чудовім тканім рушнику.
Хай рясніють квіти малиново.
Пахне хай духмяно коровай.
Щоб і дар земний, і щире слово
Ви відчули завітавши у наш край.
Діти дарують коровай батькам.
Слайд-шоу «Моя Україна»
Діти читають вірші.
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,-
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе як є- дорога, явори,
Усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори…
На фоні музики, голос із-за куліс
…Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами.
Французи вибрали елегантність і красу, угорці- любов до господарювання, німці дисципліну і порядок, діти Росії-владність, Польщі-здатність до торгівлі. Італійці одержали хист до музики… Обдарувавши всіх, підвівся Бог з трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою а на голові багряний вінок з калини.
Бог. Хто ти? Чого плачеш?
Україна. Я- Україна,а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові та пожеж.Сини мої на чужині на чужій роботі. Вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті нема правди й волі.
Бог. Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти вже роздав. Як же зарадити твоєму горю? Дівчина вже хотіла йти , та Бог, піднявши правицю, зупинив її .
Бог. Є у мене неоціненний скарб, який уславить тебе і твій
народ на увесь світ. Це – пісня.Візьми її.
Україна. Народе мій! Нас Бог благословив! Дарунок дав нам скарб неоціненний . Прийміть його- це пісня голосна. Звучатиме вона тепер у віках мені – на славу, а вам на – пошану.
Діти співають пісню « Квітуча Україна»
1.Де сяє сонце золоте і журавлі курличуть
В саду черешенька цвіте
Вечерять мама кличе
Співає сонячні пісні уся моя родина
Бо я вродилась на землі, що зветься Україна
Приспів:
За квітучі гаї, і калини цвіт у лузі
Станьмо браття мої помолімось разом друзі
Хай молитви слова в небо птахою полинуть
Щоб завжди берегла Матір Божа Україну
2.Любові сповнена земля одна така на світі
Тут кожен день стрічаю я
Серця добром сповиті
І покладемо за мету від малу й до загину
Любити землю цю святу, зветься Україна
Приспів.
Учень. Пишається український народ милозвучними піснями,в яких джерельною водою струменять почуття радості, смутку, гумору, любові .
Учениця. Минають віки, змінюються покоління, а пісня залишається, через усі поневіряння вона проносить свої чари .
Учень. Пісня! Як багато вона важить у житті людини!
Учень. З народного напившись джерела,
Як із Случа бере веселка воду.
О, рідна пісне, знову ти прийшла
До матері, до батька- до народу.
Учень. О, пісне! Від народу кров і плоть
Ти узяла, щоб лиш йому служити .
Тебе ніхто не зможе побороть,
Бо вільний дух твій – правдою повитий.
Учениця. Знати свій народ – це знати мамину пісню, що сіяла в душі дитини зернятка, котрі зійшовши , виростали в добро і ласку людини; це знати батьківську хату; це знати бабусину вишиванку, забуту і розтоптану жорстоким часом; це знати дідусеву казку про правду і кривду.
Учениця. Україна – це милозвучна рідна мова, вишитий рушник, задушевна лірична пісня і крилатий танець. Тож сьогодні мова піде саме про це.
Учень. Дорогі учні, вчителі і шановні гості! Сьогодні ми з вами зібралися на свято української пісні.
Учень. Пісні це наші друзі. В них є якась дивна добра сила. Сила, яка допомагає вистояти слабким і здобути впевненість розгубленним. На пісню можна опертися , як на плече друга.
Учениця. Українська пісня. Хто не був нею зачарований, хто не згадував її, як своє життя, щасливе дитинство, красиву і ніжну юність?
Учень. Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава.
Діти співають пісню «Сиджу я край віконечка»
Сиджу я край віконечка
На зорі споглядаю,
Сиджу я край віконечка,
І так собі думаю.
Чи прийдеш, милий, ти, чи ні,
Що часто так мені снишся? –
Підходжу ближче до вікна,
А ти стоїш, смієшся.
Любов-кохання, як той цвіт,
Що зрання розцвітає,
Як той метелик навесні
Найвисоко літає.
Так бережіть серця свої,
Щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади навесні, –
Не вернеться кохання.
Учень. Люди складали пісні з давніх-давен , з того часу коли виникла звукова мова. У піснях йдеться про працю, природу, родинне життя, взаємини між людьми, важливі суспільні події,зокрема боротьбу українського народу проти зовнішніх ворогів, про видатних воїнів та полководців.
Народні пісні – це безсмертні пам’ятки, створені генієм нашого народу. Через віки й століття сяють вони яскравими барвами:
лицарством у любові, козацькою відвагою, безмежним патріотизмом.
Як створювалися народні пісні?
Одна людина чи група людей, переживаючи якесь сильне почуття( радості, смутку, гніву, тощо), під час праці або відпочинку складали текст пісні разом з мелодією. Пісні – художні твори,а тому складати їх могли лише обдаровані люди. Народні пісні мають багато жанрів: голосіння, жартівливі пісні, історичні пісні, козацькі пісні і думи, балади, колискові пісні, колядки та щедрівки, кріпацькі та купальські пісні, ліричні пісні та балади,наймитські,обрядові і побутові пісні, патріотичні і повстанські пісні, танці і хороводи.
Учениця. Є і нам про що згадати.
Пісне, душу возвелич,
Ой, була в нас ненька-мати
Запорозька славна Січ.
Гей ви, запорожці -
Вітер в чистім полі,
Научіть нащадків так любити волю
Гей ви, козаченьки – спомин з м’яти-рути
Научіть минулу славу повернути.
Звучить пісня
«Засвистали козаченьки»
Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.
"Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися –
За свойого миленького
Богу помолися!"
Стоїть місяць над горою,
Да сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:
"Прощай, милий мій синочку,
Да не забаряйся!
Через штири неділоньки
Додому вертайся".
"Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Да вже щось мій вороненький
В воротах спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
В якую годину:
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.
Прийми її, матусенько, –
Всі у божій волі!
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу на полі?"
"Ой рада я Марусеньку
За рідну прийняти,
Да все не так вона мене
Буде шанувати".
"Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький,
Назад сподівайтесь!"
Учень. Співала мені над колискою мати,
Та ні, не могла мою долю вгадати.
В однім лиш помилки вона не зробила,-
Що буду багатий, що матиму крила.
Хіба я не сильний , хіба не багатий-
У милій Вкраїні я сокіл крилатий.
Інсценізація колискової пісні «Котику сіренький»
Котику сіренький,
Котику біленький,
Котку волохатий,
Не ходи по хаті.
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти,
Дитя буде спати,
Котик муркотати.
Котику біленький,
Котику чорненький,
Котку волохатий,
Не ходи по хаті.
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти,
Дитя буде спати,
Котик муркотати.
Учень. Коли пісні мойого краю
Звучать у рідних голосах-
Мені здається,що збираю
Цілющі трави я в лугах
Учень .В піснях і труд, і даль походу,
І жаль, і усміх, і любов.
І гнів великого народу,
І за народ пролита кров.
Учениця. В піснях дівоча світла туга
І вільний помах косаря.
В них юність виникає друга
Висока світиться зоря
Дівчата співають віночок українських пісень.
Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки,
Тай схилились до купки.
Вітер дуба хитає,
Вітер дуба хитає,
Вітер дуба хитає, хитає,
Козак дівку питає.
Чорні очка, чорні очка як терен.
Чорні очка як терен, як терен, як терен.
Коли ж ми ся поберем, поберем. 2р
Тече вода каламутна, мила моя,
Чом ти смутна,
Я не смутна лем сердита,
Через тебе з ночі бита. 2р
Била мене мати з ночі,
За Іванкові карі очі,
Щей казала буде бити,
Щоб Iванка не любити. 2р
В саду гуляла, квiти збирала,
В саду гуляла, квiти збирала,
Кого любила, причарувала. 2р
Їхали козаки iз Дону додому,
Пiдманули Галю, забрали з собою.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Пiдманули Галю, забрали з собою.2
Ой, на горі два дубки,
Ой, на горі два дубки,
Ой, на горі два дубки, два дубки,
Тай схилились до купки.
Учениця. Пісні живуть поруч з людиною вже багато тисячоліть.
Вони – барвисті та різноликі : лагідні, урочисті, спокійні й запальні , сумні й жартівливі.
Учениця на бандурі виконує жартівливу пісню.
Учениця. Я з того краю,
де ростуть смереки.
Я з того краю,
де живуть лелеки,
Я з того краю, де сопілка грає,
Я з того краю, де журби немає.
Я з того краю, де росте калина,
Мій рідний краю,
я - твоя дитина.
Діти виконують хореографічну композицію «Україночка»
Учні: Солов'їна пісня. Пахне рута-мята.
На причілку ружі. Материнська хата.
Ходить вечір яром, а місяць горою.
Десь дівоча пісня лине над рікою.
Хтось казав: «старе це. Давні атрибути.
Хутірна поезія. Час її забути.
Нащо та криниця, нащо те відерце?...»
Ах, ти ж чоловіче, без душі і серця!
Хочеш ти забути те, що вік любилось?
Знай же, що відерце все ще не розбилось.
Знай, що не замулена ще в гаю криниця.
Знай, що в ній і досі ключова водиця.
Знай, що запах м’яти ще не перевівся,
Кущ калини в лузі все ще не одцвівся.
Золотавий місяць ще хвилює груди.
Дарма, що на ньому побували люди.
А дівоча пісня груди розриває,
Як і споконвіку ніжно серце крає.
Не цурайся пісні, яку чув од мами,
Не згуби – то мова прадідів твоїх.
Бо зректися пісні, що цвіла віками, -
Мов забудь народ свій, даль його доріг
У яких би фарбах небо не світилось,
Збережи кровинку рідного тепла.
Тільки б вічно зорі в криниці дивились,
Тільки б наша пісня нас пережила.
Учениця співає пісню «Ой ти місяцю»
Ой ти, місяцю, я зіронька ясная.
Ой ти парубок - я ж дівчина красная.
Ой ти парубок - я дівчина красная.
Ти в саду гуляв, я тобі коня пасла.
Ой пасла, пасла, з вечора до ночі,
Та впала роса на твої карі очі.
Не так на очі, як на русую косу,
Кажуть вороги, віночка не донесу.
Поможи, Боже, віночка доносити.
Буду й ворогів на весілля просити
Учні. Волошкові очі у моєї пісні,
В тих очах відбито калиновий жар.
Це вона світила у мою колиску,
Щоб я гінко ріс, до сонця виростав.
Солов’їний голос у моєї пісні,
І козацька дума, й щирість, доброта,
Бережімо пісню, пісню українську,
Бо вона, як мати, рідна і свята!
Краю мій, коханний, щире твоє слово
Небо твоє ніжно - голубе
Рідна Україно, земле колискова,
Обіймаю піснею тебе.
Світе мій широкий, воленько ласкава
Доле моя радосте моя!
Вічна Україно, квітне твоя слава,
Невмирущим співом солов"я.
Крає мій зелений, золото вербове
Стежка моя, роси голубі!
Мати Україно, сонце чорноброве,
Уклоняюсь піснею тобі
Заключна пісня « Заспівай родино»
Розквіта моя Вкраїна,
Де під небом журавлиним
Мій Дніпро й мої Карпати,
Степу даль.
Сторона моя єдина,
Моя сонце-Україна,
Радість і моя печаль.
ПРИСПІВ:
Заспівай, родино, щоб усе збулось,
Щоб у нашій хаті лиш добро велось.
Запроси на свято друзів звідусіль –
Буде пісня рідна, буде хліб і сіль.
Заспівай, родино, пам”ятай повік
Материнську пісню, батьківський поріг.
З заходу до сходу бережи в добрі
Нашого народу щастя оберіг.
Ожива в новім цвітінні
Молода моя Вкраїна,
Як калина, мов дівчина
В зорянім вінку.
Буде радості година –
В колі збратана родина,
Будуть друзі на її шляху.
ПРИСПІВ
Ця земля – моя країна,
Роду нашого коріння,
Де горить життя людського
Ясная свіча.
Щоб козацькому народу
Та й не було переводу,
Бо в моєму серці ти - одна.
ПРИСПІВ.